Автор: директор департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ Леонід Антонєнко (першоджерело)
Зустрічалися з представниками факторингових компаній. Позиція Національного банку: компанії, що купують у банків портфелі поганих кредитів, не є факторинговими.
Купівля прав вимог сама по собі не є фінансовою операцією, але є звичайною цивільно-правовою угодою. Відповідно, для здійснення такої угоди не потрібно ставати фінансовою компанією. Якщо вимоги номіновані в іноземній валюті, купити такі вимоги за гривню можна без будь-якої ліцензії, така операція не повинна регулюватися фінансовим регулятором. Платежі у валюті новому кредитору, який не є банком, можливі лише за наявності індивідуальної ліцензії – генеральна валютна ліцензія тут не допоможе.
Висновок: компанії, що називаються себе факторинговими тільки лише на тій підставі, що вони викуповують у банків погані кредити, потрапили в регуляторну пастку, створену для них невірною інтерпретацією закону Держфінмоніторингом. Нацбанк працює з колегами з Держфінмоніторингу для виправлення цієї помилки.
Що таке факторинг? Це надання фінансування за плату, забезпечене уступленням прав вимоги за зобов’язаннями, які обслуговуються боржниками.
Ви власник великої кількості приміщень, які здаються в оренду. Орендарі – шановані компанії, справно вносять орендну плату. Вам потрібні гроші. Приходить факторингова компанія, передає вам суму, рівну річній орендній платні по всім вашим орендним договорам. Натомість отримує право вимагати від ваших орендарів регулярної сплати йому орендної плати протягом 12 місяців і від вас – обумовлений відсоток за надане вам фінансування. Для вас сенс операції – в отриманні орендної плати авансом за 12 місяців. Ціна цих грошей, отриманих цілком сьогодні, а не рівними частинами протягом року, і є предмет договору з фактором.
Фактор заробляє на наявних у нього вільних грошах. Його ризик – це ризик несплати відсотків за надане фінансування. Ризик неповернення фінансування мінімальний, так як він забезпечений широким пулом регулярних платежів від непов’язаних між собою осіб. Чим ширше пул, тим нижче ризик.
Чим займаються українські факторингові компанії? Судовими позовами з позичальниками банків. Вони викуповують у банків погані кредити з великим дисконтом. Предмет переговорів – не обсяг фінансування та його вартість, а розмір дисконту. Заробіток залежить від “роботи” з боржниками. Ризики зовсім інший, нефінансової, природи. Регулювання цих ризиків входить до компетенції швидше Міністерства юстиції, а не фінансових регуляторів. Предмет діяльності таких компаній – колекторські, а не фінансові послуги.
Ось чому Національний банк не видає генеральні валютні ліцензії факторинговим компаніям, переважно зайнятих роботою з проблемними портфелями банків. Причина: для цієї роботи не потрібна така ліцензія.