Факторингові операції на відміну від застави представляють собою передачу кредитором фактору права вимоги повернення боргів з позичальника. Це право продається фактору, в особі якого, як правило, виступає комерційний банк, фінансова або спеціалізована факторингова компанія.
У світовій практиці існують наступні види факторингового обслуговування:
– Купівля фактором платіжних вимог кредитора по відношенню до позичальника;
– Надання фактором кредитору комплексу послуг, які крім переуступки права вимоги боргів включають в себе ведення бухгалтерського обліку по цим вимогам, аналіз інформації про фінансовий стан боржників, забезпечення страхування кредитних ризиків, рекламні, складські, транспортні, консультаційні та юридичні послуги.
У факторингових операціях беруть участь три сторони:
– Факторингова компанія (або факторинговий відділ банку) – спеціалізована організація, яка отримує рахунки-фактури у своїх клієнтів (кредиторів, постачальників);
– Клієнт (кредитор, постачальник товару);
– Позичальник (підприємство) – фірма-споживач товару.
У зв’язку з тим, що весь ризик неплатежу за рахунками бере на себе фактор (банк або компанія), він виплачує клієнту до 80-90% всієї суми рахунків, а інші борги представляють резерв, який буде повернений після погашення дебітором-боржником всієї суми боргу .
За операції з затребуванності боргів фактор (банк або компанія) стягує з клієнта:
– Факторингову комісію. Її розмір залежить від суми боргу (чим сума більше, тим відсоток може бути менше), ступеня ризику й обсягу необхідної посередницької роботи.
– Позичковий відсоток з щоденного залишку виплаченого клієнтові авансу проти інкасувати рахунків. Відсоток стягується з дня видачі авансу до дня погашення заборгованості.
Факторингові операції поділяються на внутрішні та міжнародні, відкриті і закриті, з правом і без права регресу, прямі і непрямі.
Факторингові операції класифікуються як внутрішні, якщо постачальник, покупець і фактор-фірма знаходяться в одній країні, а також міжнародні, якщо якась із трьох сторін знаходиться в іншій державі.
Відкритий (конвенційний) факторинг пов’язаний з переуступки постачальником товаророзпорядчих документів фактор-фірмі з обов’язковим повідомленням боржників (платників) про участь у розрахунках факторингової компанії. Оповіщення здійснюється шляхом запису на рахунку-факторі про направлення платежу на адресу факторингової фірми.
Закритий (конфіденційний) факторинг характеризується тим, що боржника не інформують про притягнення до зажаданню боргів фактор-фірми. Тариф на конфіденційне факторингове обслуговування вище розміру оплати відкритих факторингових послуг.
Факторингове зобов’язання може бути з правом регресу. Факторингова компанія має право вимагати від кредитора (постачальника) відшкодувати їй раніше перекладені суми при відмові позичальника (платника) від виконання своїх фінансових зобов’язань з погашення кредиту або оплати відвантажених товарів.
Факторингове зобов’язання без права регресу передбачає, що факторингова компанія при невиконанні позичальником (платником) своїх фінансових бязательств протягом певного терміну (зазвичай від 30 до 90 днів) повинна оплатити всі витрати по стягненню боргу на користь кредитора (постачальника).
На світовому ринку факторингові операції одержали широке поширення: їх обсяг оцінюється в 260-270 млрд. доларів на рік.
Договір факторингу являє собою окремий випадок цесії – переходу прав кредитора до іншої особи (фінансового агента).
При передачі прав за звичайною, загальногромадянської цесії кредитор відповідає тільки за недійсність вимоги, що відступається, але не за його виконання. У відносинах фінансового агента і клієнта питання, хто буде нести ризики, пов’язані з можливою несплатою рахунків боржником, вирішується в договорі про факторинг і має для клієнта принципове значення.